1. Новини
  2. / Статті
Спогади укропівця Сергія Павленко, який захищав Донецький аеропорт: Герої – батьки, дружини, які чекали і знали, що їхні чоловіки там

Спогади укропівця Сергія Павленко, який захищав Донецький аеропорт: Герої – батьки, дружини, які чекали і знали, що їхні чоловіки там

17 січня 2019, 14:51 Статті Роздрукувати

16 січня з ініціативи «кіборгів» – так називають захисників Донецького аеропорту, відзначають День захисників ДАПу. Херсонець, укропівець Сергій Павленко  із псевдонімом «Лєший» – один з учасників оборони, яка тривала 242 дні.

Укропівець Сергій Павленко поїхав в ATO добровольцем в серпні 2014-го року – між другою і третьою хвилею мобілізації. Таке рішення він прийняв після того, як загинув його друг – командир батальйону "Херсон", a ще тому, що не хотів бути "диванним героєм". Служив укропівець у 79-ій десантно-штурмовій бригаді. Про те, де знаходиться не говорив нікому, крім сина.  Навіть, дружині нічого не сказав, аби не переймалася та не переживала. Каже, один єдиний раз попросив сина сходити до церкви та помолитися за захисників, бо дуже тяжко було.

- Пам’ятаю, це був день народження моєї тещі. Я подзвонив синові, і він одразу підскочив та поїхав до церкви. Поставив свічки за здоров’я мені та всім, хлопцям, хто був зі мною в аеропорту. У Донецькому аеропорту не було таких людей, хто б їхав туди за примусом. Ну не було, дійсно… Нам казали та заспокоювали, мовляв не бійтеся, не такий страшний чорт як його малюють. Але насправді там було пекло. Людей не вистачало, провізії також. Навіть інколи доводилося зливати залишкову воду з водогонів та пити. Рідкісна гидота, я вам скажу… Кидали туди знезаражуючі таблетки, а вони тхнули хлором. Все одно пили, навіть каву робили. Дуже  допомагали нам волонтери.

«Лєший» показує рукавички, каже привіз їх із Донецького аеропорту і досі з ними не розлучається.

- Вже не пам’ятаю, хто з волонтерів мені подарував їх, але вони досі зі мною. Тонкі, проте дуже теплі. Та дорогі серцю, як пам'ять.

Укропівець Сергій Павленко  одним із перших потрапив до електронного ресурсу сепаратистів, де оголошували у розшук українських військових.

-Коли ми були на терміналах, практично все керівництво сепаратистів – Гіві, Моторола та інші, знали наші координати. Де ми живемо, хто ми, звідки… Мабуть, хтось, хто був з нами, здав нас і наші документи. Вони знали все: позивні, командирів…

З Донецького аеропорту бригаду Сергія вивели у січні. За місяць аеропорт здали.

- Гіві чи Моторола сказали: «Виведіть цих покидьків з аеропорту, а ми перестанемо обстрілювати прилеглі території». Нас вивели … Важко, важко відвикнути від адреналіну. За місяць я дуже схуд. Був 87 кілограмів, а став 71. Не було води, їжі не було, спали по дві години. Більше переживав за своїх друзів, за їхні родини. Багато втрат було. Проте, бетон не вистояв, а люди – вистояли. На нас кажуть – герої. Герої – батьки, дружини, які чекали, які знали, що їхні чоловіки там… Бо бачити, як падають термінали і знати, що твій чоловік або син там – це надзвичайно важко.

Після демобілізації Сергій повернувся додому і майже одразу став до роботи.

-Знаєте, говорять, коли людина щаслива? Коли в неї є сімя та улюблена робота, яку робиш із задоволенням.